Дипломная на тему США в період розгортання холодної війни (1946 – 1962рр.)

Автор: Владыкин Василий

Тип работы: Дипломная

Предмет: История

Страниц: 61

Год сдачи: 2011

ВУЗ, город: Харьковский пед.университет

Выдержка

Вступ Після розпаду в кінці 1980 — на початку 1990 років ХХ століття світової системи соціалізму та Радянського Союзу в міжнародних відносинах чітко розвинулась тенденція посилення ролі Сполучених Штатів Америки, як лідера в світовій політиці, їх активне втручання в справи інших держав, нав’язування народам континентів — світових, американського еталону демократії та доктринальних настанов внутрішнього напрямку. Політика США має свої історичні корні, зародилась вона, та активно розпочала розвиватись після остаточного закінчення Другої світової війни, з якої Американська держава вийшла, як лідируюча країна капіталістичного світу. На мою думку, вивчення періоду "Холодної війни 1946 – 1962 років" та підведення підсумків зовнішньої політики США допоможе сучасній молоді глибше зрозуміти нинішній світ, сформувати своє бачення по відношенню до світових подій, а на прикладах зробити об’єктивну оцінку зовнішній політиці України в теперішній час. Актуальність теми дипломної роботи залежить від фактору мало вивченості та недостатньо об’єктивним розкриттям західноєвропейських та радянських історіографів в умовах "Холодної війни", про що конкретніше описуватиму в розділах дипломної роботи. Мета моєї дипломної роботи дослідити розвиток Сполучених Штатів Америки після другої світової війни, а саме період "Холодної війни 1946 – 1962 року", підвести підсумки президентства Трумена, розвиток міжнародних відносин та вирішення основних світових економічних військових криз, в яких провідні позиції займала США. В своїй роботі я проводив паралелі в дослідженні ролі США в таких питаннях: 1. Боротьба за вплив у країнах, що розвиваються; 2. Гонка ракето – ядерних озброєнь між США та Радянським Союзом; 3. Стратегія взаємного залякування, ідеологічні диверсії, боротьба розвідувальних служб; 4. Згуртування воєнно – політичних блоків, гонка в галузі космічних досліджень; 5. Сумлінне виконання зобов’язань по міжнародному праву (невтручання у внутрішні справи, мирне врегулювання спірних питань); 6. Рівноправність і право народів розпоряджатись своєю долею. Дипломна робота писалась на основі двох принципів: принципу науковості та об’єктивності, принципу історизму. Принцип науковості та об’єктивності потребував вивчення суспільних закономірностей, які визначали процеси суспільно–політичного розвитку Сполучених Штатів, базувався на фактах в дійсному змісті, без коректування заздалегідь заданої схеми, і розгляду кожного явища в його багатоваріантності та протиріччях, потрібно було осмислити факти в сукупності як позитивних, так і негативних, незалежно від того подобались вони мені чині, історичні факти та ідеї мали суто наукову оцінку тільки після глибокого аналізу в контексті своєї історичної епохи або теоретичної системи. Принцип історизму вимагав оцінити факти в залежності від конкретно–історичної епохи, з урахуванням класових сил, партій, суспільних організацій в американській державі та світовому співтоваристві, принцип допоміг вивчити матеріал всіх подій "Холодної війни періоду 1946–1962 року" в хронологічній послідовності, у взаємозв’язку з іншими подіями і конкретними ситуаціями, що продовжували ці факти. Соціально–класовий підхід дав можливість розгледіти повну картину історичним процесам "Холодної війни". При написанні дипломної роботи були використані праці представників нової ліберальної американської історичної школи (Шлізінгера А., Харга Л., Джонсона П.). Автори робили свій акцент на період 1946–1962 року, пов’язуючи його з розгортанням науково–технічної революції, що сприяла прискоренню розвитку американської цивілізації і проклала шлях людства до постіндустріального суспільства. Американські історики Джонсон П., Харг А. уточнюють, що Сполучені Штати вміло використали можливості НТР, і спромоглися на її базі в короткий час провести структурну перебудову свого народного господарства, тим самим зробили великий крок вперед в економічному та соціальному розвитку своєї держави. В той час соціалістичний світ на чолі з СРСР виявився неспроможним на нові докорінні зміни, які диктувало життя, все більш відстало в науково–технічному, економічному і соціальному розвиткові у порівнянні з провідними країнами світу. Для порівняння брались праці сучасних та радянських авторів (Севастьянов Г.Н., Єгоров М.І., Летін Н.І., Несторов С.Г., Майборода О.М., Мартинюк О.О., Шведова Л.А., Щербак М.Г., Подольский А.Ю., Дрібниця В.А., Воропаєва М.В., Бережков В.М., Володін В.І.). Історики в своїх працях чітко та ясно висвітлили післявоєнний розвиток Радянського Союзу та Сполучених Штатів, уточнювали, що Радянському Союзу, випало тяжке випробування в роки війни, вирішальний вклад в справу врятування людської цивілізації від фашизму зробило населення Союзу. За роки війни склалася антигітлерівська коаліція держав з різними суспільними ладами, що суттєво вплинуло на хід і закінчення війни і довести можливість ефективної міжнародної співпраці держав з різними соціальними устроями. Склалася світова систем соціалізму, під натиском національно–визвольного руху, і за допомогою соціалістичного світу розпочинається процес ліквідації колоніалізму. Сфера дії капіталізму в роки 1946–1962 року значно звузилась, а його внутрішній стан характеризувався нестабільністю, кризовими явищами економічного та політичного походження, ці фактори загострили міждержавні відносини. На зміну "гарячої" прийшла "холодна" війна, небачена гонка ядерного та звичайного озброєнь, блокове протистояння. Радянські роботи відрізнялися від американських суб’єктивністю, обумовленою протистоянням двох держав Сполучених Штатів Америки та Радянського Союзу. Географічні рамки включають в основному континенти Північну Америку, Євразію, Африку, в яких важливі позиції відігравали США, СССР, Англія, Франція, Північна, Південна Корея, Китай, характерною рисою в цей період історики включають Корейську війну 1950–1953р., В’єтнамська війна 1945–1954 років, арабо–ізраїльський конфлікт, Карибська криза 1962 року. Перша дата 1946 рік зумовлена початком "Холодної війни". Кінцева дата 1962 рік пов’язана з Карибською кризою, яка стала однією з драматичних сторінок "Холодної війни", що звертає увагу на майбутні роки 1960–1970 років ХХ століття. Так в умовах внутрішнього паритету СССР та США в галузях ядерної зброї, ракетної техніки, було показано з боку Радянського Союзу американським політикам, не тільки реальність нової загрози світової війни, але і початку ракетно–ядерного удару по території США. Об'єктами дослідження моєї дипломної роботи є "Доктрина Трумена", "План Маршала", "Закон Тафта – Хартлі", умови та фактори утворення військово–політичних блоків "Нато", "Варшавський договір", "4–пункт", "Інтервенція до Кореї", "Карибська криза". Перед вибором теми дипломної роботи чітко проводив змістовність роботи, фактичний підбір матеріалу. Виділяв політичний момент, протистояння не європейської держави США, європейським стабільним державам, які на деякий час втратили лідируючі позиції державам СССР, Франції, Англії. Працюючи над роботою, я збагатив свої знання з курсу "Всесвітня історія", з історії міжнародних відносин, тому що довелося висвітлювати матеріал різних суб’єктивних факторів та думок, поглядів, розбиратися в політичних висловлюваннях, тому за предмет дослідження бралася зовнішня політика Сполучених Штатів Америки. Друга світова війна поклала край ізоляціонізму як впливовому напряму в зовнішній політиці США. Насправді ізоляціонізм остаточно не забутий. У всякому разі, під час війни неодноразово про нього нагадували в політичних колах США. Незабаром після закінчення війни, президент Трумен в посланні конгресу США заявив: "Чи подобається це нам чи ні, ми всі повинні визнати, що перемога, яку ми взяли, поклала на американський народ постійний тягар відповідальності за керівництвом світом". В зовнішній політиці США, давно виробився своєрідний метод, прийом, властивий американській дипломатії і характерний для неї. Цей прийом зводиться до того, що Вашингтон декларує певну доктрину в питаннях, життєво важливих для інших країн і третіх держав, що зачіпають інтереси, не питаючи ні тих, ні других. На підставі односторонньої декларації державний департамент привласнює собі певні міжнародні права праці, щоб інші держави визнавали, дотримували і поважали їх. Питання про те "чи керувалися ініціатори доктрини Монро справедливою, прогресивною доктриною" залишається предметом суперечки. Але безперечно те, що ця доктрина із самого початку мала іншу, зворотну, агресивну сторону. Вона поставила піж опіку США країни і народи, які вони можуть використовувати на свій власний розсуд, коли хочуть, без щонайменших зобов’язань перед ними. Після остаточної відмови від ізоляціонізму, програма американського імперіалізму зводила кінцевий висновок до розповсюдження в модифікованому виді пристосованої до сучасних умов доктрини "відкритих дверей", на весь світ, супроводжуючи і підкріплюючи її у міру потреби і можливості збройними силами. У Вашингтоні були переконанні, що там, де "двері відкриті" таки, враховуючи промислову потужність і фінансові можливості США, забезпечило планування американського капіталізму. Програма "відкритих дверей" у всьому світі, програма створення негласної колоніальної імперії — це програма світового планування Сполучених Штатів Америки. Післявоєнний світовий розвиток в наявності показав нездійсненність і авантюризм програми світової політики. Але ця програма глибоко засіла в думках правлячих кругів США і служила постійною перешкодою до налагодження співпраці між державами соціалістичних і капіталістичних систем, доводячи зовнішню політику США, по виразу державного секретаря Далласа, до балансування "на межі війни". Ще до закінчення війни у Вашингтоні розгорнулася велика дипломатична підготовка до проведення програми керівництва світом, світове планування до створення блоку, забезпечення пануючого положення США в майбутній Організації Об’єднаних націй. Президент Сполучених Штатів заявляв, що хід історії зробив нас однією з сильних країн світу. Цим самим на нас покладена особлива відповідальність за збереження нашої сили, і за користування нею на користь справедливості в такому взаємозалежному світі, яким наш світ є тепер. Проте ідея керівництва світом, яку президент США Трумен офіційно проголосив , під час роботи двох систем, до цього часу настільки укорінялися в керівних колах американського імперіалізму, що Вашингтон незабаром взяв курс на ревізію рішень, голів трьох урядів в Потсдамі, на перетворення Західної Німеччини у військово–економічну базу антирадянських агресивних блоків. На Далекому Сході політика світового панування США і пов’язана з нею світова система без США, і військових союзів, також підірвала демілітаризацію Японії. Отже, експансні сили американського імперіалізму, звільнившись від вантажу і гальма ізоляціонізму, проводячи під прапором "всесвітньої відповідальності" політику світового панування, будуючи з цією метою всесвітню систему баз і, створюючи агресивні військово–політичні блоки, узяли незабаром після закінчення війни курс на ремілітаризацію Японії і Германії, на перетворення своїх недавніх заклятих супротивників у військових союзників. "Холодна війна" була результатом не якогось рішення, а наслідком дилеми, перед якою опинилися американські та радянські сторони. Кожна сторона відчувала непереборне бажання проводити саме ту політику, яку інша ніяк не могла розглядати інакше, як загрозу принципам влаштування світу. Потім кожна сторона відчула постійну потребу розпочати озброєнні заходи. Так, наприклад, росіяни не бачили іншого вибору, крім зміцнення своєї безпеки в Східній Європі. Американці вважали, що це всього лише перший крок в напрямку до Західної Європи, прореагували заявою про свої інтереси в зоні, яку росіяни вважали дуже важливою для своєї безпеки. Кожна сторона жагуче вірила, що майбутня міжнародна стабільність залежить від успіху її власної концепції світового порядку. Конкретним втіленням боротьби за сфери впливу й "заповнення вакуумів" стала доктрина Трумена, про яку більш докладно описано в другому розділі. Доктриною в американській історії прийнято називати найважливіші принципи внутрішньої або зовнішньої політики, які визначають її напрямки на роки. Доктрина Трумена була сформульована американським президентом у його промові перед обома палатами Конгресу США 12 березня 1947 року. Пославшись на комуністичну небезпеку, що нависла над Грецією і Туреччиною, президент заявив про наміри у терміновому порядку надати 400 млн. доларів "вільним народам" на допомогу в їхній боротьбі з зовнішнім тиском. Висунута Труменом програма зі схваленням Конгресу була закріплена законами, відповідно до яких було підписано американо–грецькі й американо–турецькі угоди, що визначили надання американської допомоги цим країнам та передбачали створення в Греції й Туреччині американських місій з наділенням їх широкими повноваженнями. Незважаючи на регіональний характер доктрини Трумена, вона була першим проявом стратегії "стримування комунізму". Американський президент у цьому ж виступі визначав протистояння Радянського Союзу та Сполучених Штатів Америки як протистояння тоталітаризму й демократії. Конфронтація між наддержавами ще більше посилювалася. Цитуючи слова Уїнстона Черчілля: "Доктрина Трумена складала провину за всі бідування в світі на Радянський Союз, й сповіщала про рішучість Сполучених Штатів зупинити поширення революційного радикалізму", тому робимо перші висновки, що суперечка між державами була поставлена, на найвищі щаблі міжнародних відносин. "Холодна війна", яка неодноразово ставила світ на межу глобальної ядерної війни, супроводжувалася великомасштабною гонкою озброєнь, розробкою, випробуваннями та впровадженням нових, дорогих систем масового знищення. Подібні дії урядів викликали критику широких верств громадськості, які починали усвідомлювати необхідність колективних дій проти загрози загального знищення. Перший Всесвітній Конгрес прихильників Миру відбувався в квітні 1949 року, одночасно в Парижі та Празі. На ньому було покладено початок руху за роззброювання і збереження миру. Цей рух набув широкого поширення в різних кутках земної кулі. Підтвердженням того слугував факт збирання підписів під Стокгольмським зверненням проти загрози ядерної війни. Це звернення було прийнято в березні 1950 року постійним комітетом Всесвітнього Конгресу прихильників Миру на сесії в Стокгольмі (Швеція). В документі йшлося про необхідність установити суворий контроль за виробництвом ядерної зброї, про заборону його застосування, про оголошення "військовими злочинцями" тих держав діячів, які першими його використають. Протягом шести місяців під Стокгольмським зверненням у різних країнах поставили свої підписи більше 500 млн. чоловік. Тим самим "сильні світу цього" мусили переконатися, що роззброювання стає однією із найважливіших проблем сучасності. У наступні роки всесвітні конгреси прихильників Миру проводилися регулярно й справляли великий вплив на міжнародні відносини між Америкою, Європою та Азією. У 1955 році відомі вчені світу Альберт Ейнштейн Фредерік Жоліо–Кюрі, Бертран Рассел та інші виступили з ініціативою по створенню руху вчених за мир, роззброєння, міжнародну безпеку та співробітництво. Рух отримав назву Пагуошського за місцем проведення першої конференції прихильників цього напряму боротьби (місто Пагуош, Канада).

Содержание

ЗМІСТ ВСТУП………………………………………………………………………….3 РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ПІДСУМКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. МІЖНАРОДНИЙ СТАТУС США В СВІТІ…………………………………11 РОЗДІЛ 2. РОЗГОРТАННЯ "ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ". ДОКТРИНАЛЬНІ ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США В ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД………………………………………………………………………...23 РОЗДІЛ 3. ДИНАМІКА "ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ" В 1946 – 1962рр…………36 ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..48 МЕТОДИЧНИЙ РОЗДІЛ…………………………………………………...52 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………...60 ДОДАТКИ…………………………………………………………………….63

Литература

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 1. Белецкий В.Г. Западня Европа: военно–политическая интеграция.– М., 1986. — 258с. 2. Бердичевський С.В. Всемирная история. — К., 1998.– 410с. 3. Бердичевский Я.М., І.Я.Щупак. Історія США ХХ століття. — 2–ге видавництво, 1999. – 565с. 4. Бережков В.М. Международные отношения. — М., 1982. – 412с. 5. Бережков В.М. Страницы дипломатической истории.— М., 1989. – 358с. 6. Боффэ Дж. История Советского Союза. В 2–-х тт. Т. – 2. – 539с. 7. Володин В.И. История ХХ века.— М., 2002. – 324с. 8. Володихин Д.В. Зарубежные страны. — М., 2001. – 390с. 9. Воропаева В.В., Татариков М.В. Всемирная история. – Харьков, 2003. –364с. 10. Галкін І.С. Історіографія новітньої історії країн Європи та Америки. –М., 1998.— 210с. 11. Гвоздарев Б.И. Организация американских государств.– М., 1990.– 356с. 12. Гісем О.В., Мартинюк О.О. Всесвітня історія. 11 клас. Плани конспектів. – К., 2005. – 210с. 13. Глухарев Л.И. Американская внешняя политика от Трумена до наших дней. — М., 1990. – С.344 14. Добрынин А.Ф. Сугубо доверительно. — М., 1997г.– С.168. 15. Дрібниця В.О. Новітня історія. Частина ІІ. 1939–1999р.–К., 410с. 16. Дюрозель Ж.Б. Історія дипломатії від 1919р. до наших днів. – К., 1995. – 898c. 17. Елисеева О.Е. Всемирная история. — К., 1996. – 304c. 18. Загорский А.В. История советской внешней политики в годы "холодной войны"// Отечественная история. — 1997.— №1.– С.186–188. 19. Злобин В.Н. По пути усиления "холодной войны"// Вопросы истории. — 2000. — №9. – С.130–134. 20. Кінець "холодної війни" (ІІ–га пол. 80–х — серед. 90–х рр.)// Бурахов Ю.В. та ін. Всесвітня історія 1945–1998. – С.240–250. 21. Корниенко Г.М. "Холодная влйна". Свидетельство его участника. – М., 1994. 360с. 22. Кочкин П.В. Англо–советский союзный договор 1942 года и начало "холодной войны". — Вопросы истории. — 2000. — №1. – С.92–98. 23. Курс на розвиток міжнародної напруженості ті його зрив (70–ті — перша пол. 80–х рр.) // Бурахов Ю.В. та ін. Всесвітня історія 1945–1998. – С.333–342. 24. Ладиченко Т.В. Всесвітня історія. – К., 1999р. – 194с. 25. Майборода О.М. Новітня історія. – К., Освіта, 1997. — 340с. 26. Наринский М.М. СССР и "план Маршалла"// Новая и новейшая история, 1993. — С.108–110. 27. Пахненко Г.В. Международные конфликты. — К., 1986. – 268с. 28. Післявоєнна економіка США. – М., 1989. – 238с. 29. Поділ світу на два ворогуючих блоки (друга половина 40–х – перша пол. 50– х рр.) // Бурахов Ю.В. та ін. Всесвітня історія 1945–1998. – С.195–206. 30. Подольський А.Ю. США у 1945–1960рр. – К., 1993.– 246с. 31. Политические кризы и конфликты 50–60 годов в Восточной Европе. – М., 1993. – 184с. 32. Походження "холодної війни" // Історія в школах України. — 2000. — №3. — С.29–31. 33. Про джерела "холодної війни"// Сторонки історії радянського суспільства. — К., 1990. – С.126–128. 34. Рощин А.А. Международная безопасность и ядерное оружие. — М., 1989. — 290с. 35. Рощин А.А. ООН и "холодная война". — К., 1991. – №5.— С.17–23. 36. Рощин А.А. Послевоенное урегулирование в Европе. – М., 1989г. – 256с. 37. Рубан С.Н. Участие СССР и США в Корейской войне. – С.–Петерб., 1994г. — №11. – С.11–13. 38. Спроба повороту від "холодної війни" до співробітництва держав (друга пол. 50–х — 60–ті роки) // Бурахов Ю.В. та ін. Всесвітня історія 1945–1998. – 122–130. 39. Филипов А.М. "Холодная война": историографические дискусии на Западе. — М.: Наука, 1991. – 200с. 40. Фомичев А.М. "Холодная война 1947–1965 гг". – К., 1996.– 354с. 41. Фомичев И.Н. США 1939–1980.— М., 1988. – 410с. 42. Фултонская речь Черчилля // Историк. — 1998. – №1.— С.88–89. 43. "Холодная война" была выгодна Сталину? : "Круглый стол"// Родина.— 1998. – №8.— С.2–4. 44. Цветков Г.Н. СССР и США: отношение влияющее на судьбу мира. — К., 1998. – 154с. 45. Шведова Л.А. Новітня історія. — Львів. – 398с. 46. Щербак М.Г. Всесвітня історія. — К., 1999р. –358с.