Дипломная на тему Політичні взаємовідносини між Річчю Посполитою і Московським царством у XVII cт.

Автор: Владыкин Василий

Тип работы: Дипломная

Предмет: История

Страниц: 79

Год сдачи: 2008

ВУЗ, город: Харьковский педуниверситет

Выдержка

ВСТУП Вивчення історії міжнародних відносин є надзвичайно корисним для сьогодення. Адже чимало сучасних проблем у сфері міждержавних відносин виходять з глибини століть, при цьому обрастаючи численими міфами і стереотипами. Звільнення суспільної свідомості від спотвореного уявлення про зовнішньополітичний аспект власного минулого дозволяє своєчасно подолати міжнаціональну ворожнечу, чіткіше зрозуміти сучасний стан розвитку відносин між певними країнами, усунути існуючі між ними штучні протиріччя. Успішне дослідження історії міжнародних відносин також дозволяє своєчасно врахувати у сучасній дипломатичній практиці здобутки і помилки минулого, чітко і адекватно відреагувати на появу проблем, прецеденти вирішення яких вже траплялися у минулому. З огляду на все вищезгадане значної актуальності набуває вивчення історії російсько-польських відносин, які традиційно справляють великий вплив на загальну геополітичну ситуацію у Східній Європі і безпосередньо стосуються національних інтересів України. Стале погіршення в останні роки стосунків між Польщею і Російською Федерацією (у звязку з активним використанням останньою газової дипломатії та просуванням НАТО нак схід) робить доцільним пошук шляхів виходу з цієї кризової ситуації шляхом звернення до попереднього досвіду взаємовідносин між обома державами. У цьому звязку значний інтерес викликає насамперед XVII ст., впродовж якого стосунки між Річчю Посполитою і Московським царством пройшли значну якісну еволюцію - від перманентної ворожнечі до стабільного миру і військово-політичної співпраці. Обєктом роботи є політичні взаємовідносини між Річчю Посполитою і Московським царством у 1603-1686 рр. Предметом роботи є участь соціальної еліти Речі Посполитої у подіях Смутного часу (1603-1618 рр.), перебіг Смоленської війни (1632-1634 рр.) і московсько-польського конфлікту 1654-1667 рр., а також – хід переговорів, обставини й наслідки укладання Деулінського (1618 р.), Віленського (1656 р.) і Андрусівського (1667 р.) перемиря, Поляновського мирного договору (1634 р.) і Вічного миру (1686 р.). Історія наукового вивчення даної проблеми має значний шлях розвитку і нараховує багато робіт. Враховуючи зміни у панівних підходах до висвітлення російсько-польських відносин у XVII ст. усю історіографію проблеми можна поділити на три періоди – дореволюційний, радянський і сучасний. В дореволюційній польській історіографії значна увага приділялася виявленню причин політичного упадку Речі Посполитої. В цьому ж контексті розглядалася і її зовнішня політика, в тому числі – щодо Московського царства. М. Бобржинський вважав, що польсько-литовська інтервенція на схід на початку XVII ст. була невиправданою помилкою Сигізмунда ІІІ. Вона, на думку краківського історика, не відповідала інтересам Речі Посполитої, привела до її економічного знекровлення і зростання конфлікту з Московським царством, який згодом спричинив катастрофу середини XVII cт. Чимало місця у роботі М. Бобжинського приділяється аналізу дипломатичного контексту відносин між між обома державами і порівняно неглибоко розглядається перебіг військових подій [6]. Трохи інші акценти бачимо у роботі В. Грабенського. Будучи написаною у період підйому польського національно-визвольного руху, ця праця сповнена патріотичного сприйняття національної історії. У звязку з цим автор значно глибже досліджує успіхи польської зброї і дипломатії (інтервенцію початку XVII ст., Деулінське перемиря і Поляновську мирну угоду і ін.), а також – приділяє чимало уваги співпраці між Річчю Посполитою і Московським царством у боротьбі проти Османської імперії та Кримського ханства [10]. Натомість М. Коялович зробив чималий внесок у вивчення перебігу військових дій на території Білорусі у 1654-1667 рр., а також – обставин укладання Андрусівського перемиря [29]. Чимало уваги приділяли вивченню тематики даної праці також російські історики ХІХ ст. М. Карамзін у 11 і 12 томах “Історії держави російської”, серед іншого, наводить чимало фактичної інформації щодо участі польсько-литовської соціальної еліти у подіях Смутного часу [24]. С. Соловйов у 11-14 томах своєї “Історії Росії” детально аналізує розвиток російсько-польських відносин від Переяславської ради і до укладання Вічного миру, наводячи при цьому чимало витягів з першоджерел [42]. В. Ключевський, висвітлюючи у 3-й частині “Курсу російської історії” зовнішню політику Московського царства, чимало уваги приділяє аналізу його взаємовідносин з Річчю Посполитою [26]. Натомість в “Історичних портретах” він детально характеризує життєвий шлях, дипломатичну діяльність і політичні погляди А. Л. Ордін-Нащокіна [25]. Серед спеціальних робіт російських авторів слід безперечно виділити працю М. Павліщева. Він розглядає відносини між Річчю Посполитою і Московським царством у 1650-60-х рр. на тлі внутрішньополітичного життя Польсько-литовської держави. Зокрема, автор детально досліджує причини слабкої активності її збройних сил на початку 1660-х рр., а також – обставини, перебіг і причини припинення походу Яна Казимира на Москву у 1663-1664 рр. [36]. Детальний опис боротьби між російськими і польсько-литовськими військами у 1611-1612 рр. подає І. Забєлін [17]. У радянській довоєнній історіографії [27, 31, 34 i ін.] тематика даної дипломної роботи розглядається вкрай тенденційно, виключно у ворожому щодо Польщі руслі. Подібний стан речей був викликаний дією цілої низки чинників – пануванням радянського тоталітарного режиму з властивим йому класовим протиставленням поляків (з одного боку) та українців і білорусів (з іншого), напруженими відносинами між СРСР і Польщею, намаганням Москви обгрунтувати свої права на володіння Західною Україною і Західною Білоруссю, а також - знайти історичні аргументи на користь агресії проти Польщі. Саме ж викладення перебігу російсько-польських відносин у XVII ст. має в цих роботах поверховий характер і не несе в собі жодних елементів наукової новизни. Після Другої світової війни спостерігається активізація дослідження історії російсько-польських відносин XVII ст. Головним чинником зростання інтересу до цієї теми стало святкування 300-ої річниці Переяславської ради, яке природньо заохочувало до глибшого вивчення тодішніх взаємовідносин між Річчю Посполитою і Московським царством. Зокрема, Л. Абецедарський наводить багато нових фактів з історії російсько-польської війни 1654-1667 рр., а також – детально аналізує тодішню внутрішньополітичну ситуацію в Білорусі [2]. О. Манусевич уточнює хронологію польсько-литовської інтервенції на початку XVII cт. [33]. В академічному виданні з історії Польщі вперше подається цілісне бачення східної політики Речі Посполитої у XVII ст., яка розглядається на широкому міжнародному тлі і у тісному звязку з синхронними соціально-економічними і внутрішньополітичними процесами у Польсько-литовській державі. Окрім того, в роботі уточнюється перебіг Смоленської війни, вперше детально вивчаються передумови і обставини поновлення польсько-російського конфлікту у 1654 р., а також – здійснюється системний аналіз міжнародних чинників заключення у 1686 р. Вічного миру [22]. Водночас слід зауважити, що усі ці роботи, зазнаючи суттєвого впливу комуністичної ідеології і радянського імперського мислення, місцями подають відверто викривлену картину подій XVII ст. В результаті, білоруський і український народи розглядаються як свідомі союзники росіян у боротьбі проти Польщі за “воззєднання з братнім cловянським народом”, військові дії Московського царства у 1654-1655 рр. трактуються як визвольний похід на захід, а події початку XVII ст. – як колонізаційна політика Річі Посполитої, спрямована на релігійно-політичне поневолення російського народу. У 1960-х рр. вивчення тематики даної дипломної роботи набуває більш наукового характеру. І. Галактіонов, опрацювавши значний шар вітчизняних і польських джерел, провів безпрецедентне за глибиною дослідження розвитку відносин між Річчю Посполитою і Московським царством у 1650-1660-х рр., а також – зясував передумови укладення Віленського і Андрусівського перемиря [8]. Т. Копрєєва, на основі аналізу невідомої раніше записки А.Л. Ордіна-Нащокіна, продемонструвала роль цього російського дипломата у зміні політичного курсу Московського царства щодо Речі Посполитої [28]. Натомість Л. Олійник здійснив певний внесок у дослідження перебігу військових дій між цими державами у 1654-1656 р. [35]. В 1970-1980-х рр. простежується подальший прогрес у дослідженні взаємовідносин між Річчю Посполитою і Московським царством у XVII ст. Р. Скринніков активно досліджує роль польсько-литовської еліти в організації першої “дмитріади” та їх участь у поході Григорія Отрєпєва на Москву [39-41]. Л. Абецедарський продовжив розпочате ще в 1950-х рр. вивчення політичної ситуації у Білорусі під час російсько-польської війни 1654-1667 рр. [1]. В схожому тематичному руслі працював А. Мальцев, який суттєво розширив існуючі досі відомості про дії московських військ в межах Великого князівства Литовського (насамперед - у 1654-1655 рр.) [32]. Натомість Л. Заборовський, спираючись на численні джерела, вперше дослідив хід тодішніх переговорів між литовською соціальною елітою і Московським царством [19]. В іншій своїй роботі він вперше звернув увагу на спроби дипломатичного врегулювання польсько-російського конфлікту за участі третіх країн (у 1654-1655 рр.), а також – військово-стратегічні плани Московського царства напередодні компанії 1655 р. [18]. Б. Флоря, спираючись на обємну джерельну базу, вперше здійснив цілісне дослідження головних проблем розвитку російсько–польських взаємовідносин на початку XVII ст. Останні розглядаються ним на тлі загальної тодішньої міжнародної ситуації і насамперед польсько- і російсько-шведських протирічь [44, 45]. Натомість Є. Французова, спираючись на дані межових комісій, розглянула тенденції розвитку російсько-польських відносин після підписання Андрусівського перемир’я [46]. І. Греков здійснив детальний аналіз передумов підписання, змісту і історичного значення Московської угоди 1686 р. (про “вічний мир”) [12]. На цьому тлі значно меншим є внесок у розвиток історіографії проблеми А. Ігнатенко і Р. Артюшевського, які переважно використовували дослідницькі наробки своїх попередників [4, 21]. Поступове послаблення тоталітарного режиму на межі 1980-1990-х рр. сприяло прогресу у науковому вивченні польсько-російських взаємовідносин XVII ст. Новий тематичний напрямок запропонував Є. Ардабацький, який спробував дослідити відображення “польського” питання у соборній практиці 1610 р. [3]. І. Галактіонов детально проаналізував статейний список посольства А. Л. Ордіна-Нащокіна до Львова (1662-1663 рр.), який започаткував новий етап у розвитку російсько-польських відносин і став переломним на шляху до Андрусова [9]. У пострадянський період також зявилося чимало робіт з тематики даної дипломної роботи. У загальних працях з історії Польщі було систематизовано існуючі відомості з приводу розвитку російсько-польських взаємовідносин, дана нова оцінка окремим явищам і подіям, здійснено спробу створити більш обєктивну і виважену картину подій XVII ст. з урахуванням особливостей тодішньої ментальності, соціальної поведінки, політичної культури, економіки, принципів і загальних тенденцій у розвитку міжнародних відносин [15, 20, 30]. Водночас продовжується дослідження окремих аспектів тематики даної дипломної праці. Зокрема, Я. Федорук детально проаналізував передумови і обставини укладання Віленського перемир’я [43]. Т. Чухліб, вивчаючи розвиток державницьких традицій на Правобережній Україні у 1660-1680-х, чимало уваги приділяє висвітленню польсько-московських взаємовідносин в цей період [48]. Нове бачення їх перебігу у 1654-1667 рр. запропонувала Т. Яковлева. Залучивши цілу низку нових джерел, вона подає цілісну, поетапну і детальну характеристику переговорів, що велися між Річчю Посполитою і Московським царством на протязі згаданих 13 років [49]. Джерельна база роботи складається з низки опублікованих документів актового, звітно-справочинного і особового характеру. В першому випадку йдеться про універсал польного гетьмана Великого князівства Литовського Януша Радзивіла про приведення військ у бойову готовність у звязку з наступом московських військ (16 лютого 1654 р.) [5, с. 60-61]; наказ Олексія Михайловича полковнику Поклонському щодо просування його військ до Мінська [5, с. 94]; текст Андрусівської угоди (1667) [38, с. 485-489]. В другому випадку мається на увазі звіт псковського воєводи Салтикова у Посольський приказ (про наміри мешканців Полоцька здати місто) (30 червня 1654 р.) [47, с. 116-117]; повідомлення полкового воєводи М.П. Воєйкова про наміри мешканців Могилева здати його російським військам і про перехід у підданство царя міста Чаусова (серпень 1654 р.) [38, с. 295-298]; повідомлення полкового воєводи Ю. І. Ромодановського про здачу Вітебська російським військам (листопад 1654 р.) .) [38, с. 323-324] та ін. В третьому випадку йдеться про листи невідомих, в яких інформується про невдачу військ Речі Посполитої під Глибоким і загрозу здобуття росіянами Вільна (8 серпня 1654 р.) [47, с. 117-118], а також – про поразку польських військ під Могилевом і сдачу міста [5, с. 86-87]. Метою даної роботи є цілісне вивчення політичних взаємовідносин між Річчю Посполитою і Московським царством у 1603-1686 рр., виявлення найголовніших тенденцій і проблемних питань у розвитку стосунків між цими державами, а також – зясування причин, обставин і перебігу дипломатичного врегулювання їх взаємин. Досягнення цієї мети передбачає вирішення низки конкретних науково-дослідницьких завдань, а саме: - всебічне вивчення розвитку польсько-російських взаємовідносин у період Смутного часу, а саме – поступового втягнення Речі Посполитої до громадянської війни у Московському царстві, відкритої війни між ними у 1609-1618 рр. та обставин, змісту і значення укладання Деулінського перемиря; - висвітлення передумов, ходу і результатів Смоленської війни (1632-1634 рр.); - зясування причин втягнення Росії до українсько-польського конфлікту, перебігу збройного конфлікту між Московським царством і Річчю Посполитою у 1654-1667 рр., спроб його дипломатичного врегулювання, змісту і політичних наслідків укладання Віленського (1656 р.) і Андрусівського (1667 р.) перемиря; - визначення характеру російсько-польських взаємовідносин у 1667-1686 рр., а також – передумов, обставин і історичного значення підписання Вічного миру (1686 р.). Територіальні межі дипломної роботи охоплюють терени Московського царства і Речі Посполитої (у кордонах XVII ст.), а також – низки сусідніх держав, доля яких у той час виявилася тісно повязаною з розвитком російсько-польських стосунків (Османської імперії, Кримського царства, Швеції тощо). Хронологічні рамки роботи включають період з 1603 по 1686 рр. Обрання такої нижньої часової межі обумовлене тим, що саме з 1603 р. починається активна співпраця Лжедмітрія І і частини соціальної еліти Речі Посполитої, яка визначила розвиток польсько-російських відносин на наступні три десятиліття. Натомість вибір верхньої хронологічної межі роботи повязаний з підписанням у 1686 р. Вічного миру між Річчю Посполитою і Московським царством, який започаткував тривалий період мирного співіснування цих двох держав. Наукова новизна роботи полягає у тому, що автор першим спробував дати цілісну характеристику розвитку політичних взаємовідносин між Річчю Посполитою і Московським царством у 1603-1686 рр., а також - узагальнити існуючі історичні знання з тематики даного дослідження. Методологічною основою цієї дипломної праці є принципи науковості, обєктивності і історизму. Окрім того, при написанні даної роботи автор використовував загальнонаукові і спеціально-історичні методи дослідження. В першому випадку мова йде про аналіз, синтез, узагальнення, індукцію і дедукцію. В другому ж – про історико-порівняльний, історико-системний, синхроністичний та інші методи. Результати даного дипломного дослідження можуть бути використані у подальшому дослідженні історії політичних взаємовідносин між Московським царством і Річчю Посполитою у XVII ст., при написанні методичних робіт з цієї тематики, при викладанні відповідних тем шкільного курсу з історії України і всесвітньої історії, а також - у роботі учнівського історичного гуртка. Робота побудована за хронологічно проблемним принципом. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел і літератури, методичної частини та додатків.

Содержание

ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. Російсько-польські взаємовідносини у першій половині XVII cт. 11 1.1. Стосунки між Річчю Посполитою і Московським царством у період Смутного часу 11 1.2. Смоленська війна і підписання Поляновського мирного договору. 24 РОЗДІЛ 2. Російсько-польські відносини у 1653 – на початку 1660-х рр. 27 РОЗДІЛ 3. Московське царство і Річ Посполита на шляху пошуку політичних компромісів. Андрусівське перемиря і Вічний мир. 42 ВИСНОВКИ 59 СПИСОК ДЖЕРЕЛ і ЛІТЕРАТУРИ 66 МЕТОДИЧНА ЧАСТИНА 70 ДОДАТКИ 76

Литература

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 1. Абецедарский Л. С. Белоруссия и Россия XVI – XVII вв. – Минск: Вышейшая школа, 1978. – 254 с. 2. Абецедарский Л. С. Борьба белорусского народа за воссоединение Белоруссии с Россией в середине XVII в. // Воссоединение Украины с Россией. – Москва, 1954. – С. 178-222. 3. Ардабацкий Е.Н. Вопросы русско-польских отношений в соборной практике России 1610 года // Славянский сборник: Межвузовский сборник научных трудов – Саратов, 1990. – Вып. 4. – С. 157-175. 4. Артюшевский Р.И. Совместная антикрепостническая борьба трудящихся масс России, Украины и Белоруссии. – Киев, 1987. 5. Белоруссия в эпоху феодализма. Сборник документов и материалов. – Т. 2. – Минск: АН БССР, 1960. – 560 с. 6. Бобржинский М. Очерк истории Польши. – Т. 1. – СПб.: издательство Пантелеева, 1888. 7. Василенко Н.И. Очерки по истории Западной Руси и Украины. – Киев, 1916. 8. Галактионов И. В. Из истории русско-польского сближения в 50-60-х гг. XVII века (Андрусовское перемирие 1667 года). – Саратов: издательство Саратовского университета, 1960. – 107 с. 9. Галактионов И. В. Русско-польский союз: обоснование идеи А.Л. Ордин-Нащокиным накануне переговоров в Андрусове // Славянский сборник. – Вып. 4. – Саратов: издательство Саратовского университета, 1990. – С. 81-125. 10. Грабенский В. История польского народа. – СПб.: тип-ия Ф. Вайсберга и П. Герцикнина, 1910. – 596 с. 11. Греков И.Б. Из истории совместной борьбы Украины и России за осуществление решений Переяславской рады (1657-1659) // Воссоединение Украины с Россией. – Киев, 1954. – С. 307-356. 12. Греков И.Б. Московско-польский договор 1686 г. о союзе и «вечном мире» // Советское славяноведение. - 1987. - № 3. - С. 27-43. 13. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - Киев: Лыбедь, 1991. – 400 с. 14. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII – XVIII cт.: кордони, населення, право. – Київ: Основи, 1996. – 224 с. 15. Дыбковская А., Жарын М., Жарын Я. История Польши с древнейших времен до наших дней. – Варшава: Научное издательство ПВН, 1995. 16. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – Львів, 1993. 17. Забелин И. Минин и Пожарский. - Москва: Аграф, 1999. – 334 с. 18. Заборовский Л. В. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине XVII в. – Москва: Наука, 1981. – 180 с. 19. Заборовский Л. В. Русско-литовские переговоры во второй половине 1655 г. // Славяне в эпоху феодализма. – Москва, 1978. – С. 206-214. 20. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2002. 21. Игнатенко А. П. Борьба белорусского народа за воссоединение с Россией. - Минск: БГУ, 1974. – 190 с. 22. История Польши (под ред. В.Д.Королюка). - Т. 1. - М.: АН СССР, 1956. 23. История СССР. – Т. 1. - Москва: Мысль, 1964. – 854 с. 24. Карамзин Н. М. История государства Российского. – Кн. 3. – Санкт-Петербург: Кристалл, 2000. – 783 с. 25. Ключевский В.О. Исторические портреты. – Москва: Правда, 1990. – 623 с. 26. Ключевский В.О. Сочинения. – Т. 3. - Москва: Госполитиздат, 1957. – 426 с. 27. Козаченко А. И. Разгром польской интервенции в начале XVII в. – Москва: Госполитиздат, 1939. – 175 с. 28. Копреева Т.Н. Неизвестная записка А.Л. Ордина-Нащекина о русско-польских отношениях второй половины XVII в. // Проблемы источниковедения. – 1961. – Т. IX. – С. 195-220. 29. Коялович М.О. Чтения по истории Западной России. – СПб.: типография Суворина, 1884. – 341 с. 30. Краткая история Польши: с древнейших времен до наших дней / под ред. Ф. Г. Зуева. – Москва: Наука, 1993. 31. Лочмель И. Ф. Очерк истории борьбы белорусского народа против польских панов. – Москва: Воениздат, 1940. – 163 с. 32. Мальцев А. Н. Россия и Белоруссия в середине XVII в. – Москва: МГУ, 1974. – 255 с. 33. Манусевич О. Я. Нариси з історії Польщі. – Київ: Радянська школа, 1954. – 451 с. 34. Марченко М. Боротьба Росії і Польщі за Україну. – Київ, 1941. 35. Олійник Л.В. Спільна боротьба українського і російського народів проти польсько-шляхетської агресії (1654-1656) // Нариси з соціально-економічної історії України дожовтневого періоду. – Київ, 1963. – С. 24-53. 36. Павлищев Н. И. Польская анархия при Яне Казимире и война за Украину. – СПб.: В.С. Балашев, 1887. 37. Пирлинг П. Дмитрий Самозванец. – Москва, 1912. 38. Русско-белорусские связи. Сборник документов (1570 – 1667 гг.). – Минск: Высшая школа, 1963. – 534 с. 39. Скрынников Р. Борис Годунов. - Москва: Аст, 2003. – 413 с. 40. Скрынников Р. Г. Социально-политическая борьба в Русском государстве в начале XVII в. – Ленинград, 1985. 41. Скрынников Р. Г. Самозванцы в России в начале XVII века. Григорий Отрепьев. – Новосибирск: Наука, 1990. – 237 с. 42. Соловьев С.М. Сочинения. – Кн. 6-7. – Москва: Мысль, 1991. 43. Федорук Я. Переговори Речі Посполитої з Москвою і укладання Віленського миру (1654-1656 рр.) // Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження). - Київ: Смолоскип, 2003. – С. 796-861. 44. Флоря Б. Н. Русско-польские отношения и балтийский вопрос в конце XVI – начале XVII в. – Москва: Наука, 1973. – 222 с. 45. Флоря Б. Н. Русско-польские отношения и политическое развитие Восточной Европы во второй половине XVI – начале XVII в. – Москва: Наука, 1978. – 300 с. 46. Французова Е.Б. Из истории русско-польских отношений в последней трети XVII в. (по материалам межевых комиссий) // Исторические записки. – 1980. – Т. 105. – С. 280-293. 47. Хрестоматия по истории Белоруссии. - Минск: БГУ, 1977. – 470 с. 48. Чухліб Т.Р. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-1713). – К.: Києво-Могилянська академія, 2004. 49. Яковлева Т. Руїна Гетьманщини. Від Переяславської ради – 2 до Андрусівської угоди (1659 – 1667 рр.). – Київ: Основи, 2003. – 644 с.